Правила написання м’якого знака

В українські мові досить часто зустрічається знак пом’якшення, або м’який знак Ь. Для правильного його написання необхідно знати декілька простих умов його написання. Отже задля власної грамотності, просто необхідно вивчити ці прості правила написання м’якого знака.

М’якість приголосних звуків в українській мові передається спеціальною буквою Ь (м’яким знаком); йотованими буквами я, ю, є, ї , перший звуковий елемент [й] пом’якшує попередній приголосний: ляля, няня, люд, сяду; наступним голосним звуком [i]: тінь, пісня, зірка, сіно, ніс.

М’який знак пишеться:

1) після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м’які звуки: сядь, донька, суть, злізь, вісь, ґедзь, мідь, швець, жнець, гляньте, різьба:
2) після м’яких приголосних перед о: льон, трьох, сьомий, сьогодні, дзьоб, синього;
3) у суфіксах –ськ-, -зьк-, -цьк-, -ськість-, – зькість, -цькість, -ськи, – зьки, -цьки: український, європейський, козацький, запорізький, ризький, паризький, чеський, французький, близький, людський, по-французьки, по- французькому;
4) у суфіксах –еньк-, -оньк-, -есеньк-, -оньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: легенько, голівонька, рученька, самісінька, малюсінька;
5) після м’якого звука [л] перед наступним м’яким: учительський, стільця, пальці, їдальня, читальня;
6) у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: пісень, робітниць, учениць;
7) у дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь; станьте, виносьте, виходьте;
8) у дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, спить, стоять, читають, пишуть, думають, складають.

Вживання апострофа

Вживання апострофа

В українській мові існує такий чудовий знак як апостроф ( ‘ ), для правильного його використання необхідно знати правила вживання апострофа. Правил є зовсім не багато, так що надіємося, що Ви все зрозумієте без проблем

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпя­чий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.

2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

Апостроф у словах іншомовного походження
1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція,  кон’юнктура.

2. Апостроф не пишеться:

а) Перед йо: курйоз, серйозний.

б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.

Апостроф у прізвищах

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Фразеологізми

Фразеологізм або фразеологічний зворот – це стійке поєднання слів, яке виконують роль єдиної лексичної одиниці і, в більшості випадків, його можна легко замінити одним словом. Слова з яких складається той чи інший фразеологізм часто втрачають своє пряме лексичне значення – повністю або частково. І як наслідок цього – значення фразеологічного обороту не є сумою значень що входять до його складу слів. 

У пропозиції фразеологізм виступає в якості одного член речення. Він може бути як підметом, так і присудком, доповненням, визначенням або обставиною. 
За ступенем спаяності компонентів фразеологічні звороти підрозділяються на фразеологічні єдності, фразеологічні зрощення і фразеологічні сполучення. 
Фразеологічні зрощення – це поєднання слів, загальний зміст яких не випливає із значення вхідних у нього компонентів (втирати окуляри, крива вивезе, бити байдики, залишитися з носом, дременути і інше). 
Фразеологічні єдності – це стійкі поєднання, переносне значення яких в якійсь мірі мотивований значенням входять до його складу слів (тримати камінь за пазухою, тягти лямку, пускати пил в очі, кіт наплакав, крапля в морі та інше). 

                                                       

Як правильно наголошувати слова: принципи наголошування, проблемні випадки

Наголос у словах української мови є властивістю частини слова – складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Дуже часто у людей виникають проблеми з правильним уживанням наголосу, бо часто в процесі спілкування ми чуємо неправильний наголос слів, а згодом і самі починаємо вимовляти деякі слова неправильно.

Наголос у словах української мови складно правильно визначити, бо він не тільки може припадати на будь-який склад, але йому також властива рухомість – можлива зміна наголосу при відмінюванні слова. Ситуацію також ускладнює відсутність чітких правил щодо формування наголосу та велика кількість винятків. Проте наголос – одна з тем на ЗНО з української мови та літератури, тому нам необхідно знати ключові випадки утворення наголосу та основні винятки. Винятки треба просто запам’ятати!

Основні принципи наголошування прикметників

1. Суфікс прикметників –еньк- , що позначає пестливість, завжди є наголошеним: наприклад, маленький, чорненький, гарненький.

2. У більшості випадків, коли прикметник має два склади, наголос падає на другий склад (тобто на закінчення): наприклад, дзвінкий, новий, тонкий, котрий.

Основні принципи наголошування дієслів

1. Правила наголошування дієслова «бути» наступні: в теперішньому часі - бути, будемо,проте в минулому часі: була, було, були.

2. Багато дієслів мають наголос на останньому складі: наприклад, нести, везти, мести.

3. Дієслова із закінченнями -емо, -имо, -ете, -ите мають наголос на останній літері: наприклад, веземо, ідемо, підете. АЛЕ: будемо, гуркочемо, залишите.

Запам’ятати також потрібно слова з подвійним наголосом: алфаві'т — алфа'віт, весняни'й — весня'ний, доповіда'ч — допові'дач, завжди'— за'вжди, до'говору — догово'ру, жа'лібний — жалібни'й, м 'я'зовий — м 'язови'й, пе'рвісний — перві'сний,переста'рок — пере'старок, по'милка — поми'лка, прости'й —про'стий, та'кож —тако'ж.

Розуміємо, що наголос – тема не з легких, тут потрібно мати відмінну пам’ять. Тому надаємо вам декілька порад по запам’ятовуванню наголосу в словах.